?

Log in

No account? Create an account

Юлія Тищенко, для Української правди

Днями серед політиків та дипломатів активізувалися публічні заяви стосовно перебігу європейської інтеграції України та політичного поступу в цьому напрямі. Пролунали доволі контроверсійні оцінки стосовно чи то прогресу, чи то регресу євроінтеграційного руху країни.
Так, Юлія Тимошенко, якій попри прокурорську тяганину таки вдалося потрапити до Брюсселя, зустрілася з комісаром Євросоюзу з питань розширення Штефаном Фюле. Під час цієї зустрічі вона заявила, що переконалася у "симуляції європейського вибору" офіційним Києвом.
Українська опозиціонерка згадала Порядок денний асоціації (ПДА) Україна-ЄС, який українські посадовці вже давно не цитували, та вказала, що з 70 пунктів відповідного документу було виконано лише 7.
На відповідну тезу одразу з’явилася реакція з боку українського МЗС. Заступник глави відомства Павло Клімкін завив, що Україна "працює над виконанням всіх пріоритетів і не займається шкільною арифметикою".
На його думку, єдина варта довіри оцінка виконання ПДА з'явиться в травні за підсумками спільного обговорення документа Радою співробітництва України та ЄС.
Пролунали й інші заяви. Керівник департаменту європейської інтеграції Василь Філіпчук зазначив, що результати оцінки ПДА ще не готові. Однак, якщо оцінювати "формальні критерії, ми виконали не менш ніж 60% ПДА".
При цьому він розкритикував громадський моніторинг виконання ПДА, який здійснюється з боку консорціуму неурядових аналітичних центрів, стосовно вибору тих чи інших пріоритетів документу для оцінки їхньої реалізації.
Спробуемо коротко роз’яснити, чому експерти дійшли висновків про досить скромне виконання реформ ПДА з боку української влади.
Спробуємо також, як і пан Клімкін, уникнути "шкільної арифметики" та говорити якомога конкретніше: які реформи виконано, які ні; в яких сферах поступ є, а в яких – немає.
 
Трохи нескладної теорії
Вважаємо, що успішність будь-якої євроінтеграційної політики полягає не в твердженнях та деклараціях про європейський вибір, а в банальному слідуванні принципам та цілям цієї самої політики.
Майбутня Угода про асоціацію між ЄС та Україною має визначити формат двосторонніх відносин у середньостроковій перспективі. На заміну Плану дій Україна-ЄС на 2005-2008 роки, термін чинності якого був продовжений ще на один рік і завершився у 2009, уряд поклав якісно новий документ – Порядок денний асоціації (ПДА).
Цей документ, ухвалений сторонами 24 листопада 2009 року, є практичним інструментом співробітництва між Україною та ЄС.
Порядок денний асоціації визначав і визначає ключові пріоритети реформ, про які так багато говориться. Цим реформам Україна має приділити увагу задля того, щоб повною мірою скористатися можливостями поглибленої співпраці, яку передбачатиме майбутня Угода про асоціацію.
Серед таких напрямів політики – політичний діалог, економічні, безпекові, екологічні пріоритети, дотримання прав людини, розвиток медіа.
У виборі пріоритетів Порядку денного асоціації, які були проаналізовані, якраз і немає жодних секретів. Їх ще у позаминулому році спільно обрали вітчизняний уряд та ЄС.
Перелік пріоритетів ПДА на 2010 рік був ухвалений Спільним комітетом на рівні старших посадових осіб 26 січня 2010. До цього переліку увійшли 78 пунктів, що належать до визначених у ПДА пріоритетних галузей.
Уряд також ухвалив постанову (№ 66758/147/1-09 від 04.02.2010) стосовно розробки планів із реалізації відповідних пріоритетів. Більшість центральних органів виконавчої влади виконали відповідне урядове доручення.
 
Українські євроінтеграційні реформи: чи є результати?
Якщо співставити українські реалії зі звітами експертів громадського експертного моніторингу, то можна побачити, що більшість пріоритетів ще перебуває в стадії виконання.
Ні більше, ні менше. Хотілося б вірити, що їхня реалізація та втілення в реальність будуть одним з каталізаторів внутрішніх реформ та позитивних перетворень для суспільства.
Хотілося би також вірити, що їх виконуватимуть не для того, щоб поставити чергові "галочки" в звітах.
Водночас, аналіз їхнього втілення в українську реальність піднімає низку питань. Зокрема, експерти моніторингу говорять про вторинність уваги з боку уряду до процесів демократизації суспільного життя, взаємин влади та суспільства в реальній політичній практиці.
Уряд, видається, зосереджується здебільшого на економічних і технологічних складових євроінтеграційних пріоритетів. Увага до економіки цілком зрозуміла, але суто економікою Європа не обмежується.
Судіть самі, серед напрямів політики в ПДА – конституційна реформа, виборче законодавство, адміністративна реформа, судова реформа. Проте, скажімо, протягом 2010 року Верховна Рада, президент, Конституційний Суд не зробили кроків, спрямованих на проведення всеохоплюючої конституційної реформи.
Діяльність цих органів влади навпаки віддалила Україну від ефективної конституційної системи стримувань і противаг.
Адміністративна реформа може заслуговувати здебільшого негативної оцінки, оскільки не вирішує існуючих проблем, а в деяких випадках породжує нові. Вживані заходи фактично спрямовані на централізацію владної вертикалі та домінуючої ролі президента.
Реформа так і не стала системоутворюючою і породжує значне коло запитань стосовно її подальшого просування.
Загальні результати діяльності держави у сфері забезпечення ефективності виборчої системи на парламентських і місцевих виборах не вповні відповідають принципам ОБСЄ і Ради Європи, а частково створюють передумови для порушення виборчих прав.
Закон "Про судоустрій і статус суддів" ще більше посилив загрози незалежності суддів. Зокрема, передбачено нереально короткі строки для розгляду справ, а санкцією за їх недотримання – звільнення з посади.
Законом не передбачено конкурсних засад для просування судді по службі, не визначено критеріїв, за якими суддів добиратимуть до судів вищого рівня.
У сфері реформи кримінального процесу влада не продемонструвала належної активності. Система правосуддя (особливо у кримінальних та адміністративних справах) стала контрольованою та керованою владою і активно використовується нею як інструмент для заборони мирних зібрань, кримінального переслідування представників опозиції або інших осіб, які становлять політичну небезпеку для нової влади.
У сфері боротьби проти корупції у 2010 року двічі відтерміновувався момент набрання чинності антикорупційних законів. Наприкінці грудня ці закони втратили чинність, так і не почавши діяти. Проект закону, внесений президентом, містить лише технічні відмінності в порівнянні з попередніми.
Незадовільними залишаються темпи ухвалення і впровадження технічних регламентів. Уповільнення темпів оновлення стандартів пояснюється відсутністю бюджетного фінансування, а також затримкою затвердження плану Національної стандартизації на 2010 рік, який був ухвалений лише 16 серпня 2010 року.
У сфері реформування державної системи санітарного та фітосанітарного контролюефективність наближення до ЄС протягом 2010 року залишалась досить низькою.
У сфері державних закупівель ситуація є дуже двозначною. Ухвалення у 2010 році закону про державні закупівлі було позитивним кроком на шляху покращення державного регулювання та його наближення до європейських стандартів.
Водночас протягом півроку після прийняття в закон було внесено кілька змін, які дещо нівелювали його ефективність, звузивши коло предметів закупівлі, щодо яких він застосовується. Це спричинило жорстку відповідь з боку ЄС, зокрема призупинення програм бюджетної підтримки.
В екологічній сфері низький рівень впровадження Рамкової конвенції зі зміни клімату та Кіотського протоколу пов’язаний з тим, що в Україні відсутня політична воля, направлена на боротьбу зі зміною клімату. Також негативним є той факт, що належного контролю у даній сфері не відбувається.
Безумовно, позитивні просування на шляху виконання ПДА були. Йдеться, скажімо, про підтримку розвитку української системи захисту персональних даних: Україна ратифікувала та імплементувала Конвенцію Ради Європи 1981 року про захист персональних даних та Додатковий протокол до неї.
Йдеться і про затвердження Плану заходів щодо реалізації Концепції інтегрованого управління кордонами: цей документ установлює виконавців і терміни здійснення визначених кроків, однак частина вказаних заходів потребує детальнішого визначення механізмів їх практичної реалізації.
Йдеться також про продовження співробітництва щодо спільного проекту ЄС-МАГАТЕ-Україна стосовно оцінки ядерної безпеки українських атомних електростанцій.
Можна визнати позитиви у сфері надання адміністративних послуг дозвільного характеру. Найвагомішим результатом стало скасування 22 видів ліцензованої господарської діяльності та впровадження системи електронної державної реєстрації суб’єктів господарювання.
В енергетичній сфері важливим здобутком стало офіційне завершення процесу приєднання України до договору про заснування Енергетичного співтовариства ЄС та країн Південно-Східної Європи.
Входження України до внутрішнього енергетичного ринку Євросоюзу є фактичним початком реалізації концепції секторальної інтеграції України до ЄС, яка закладена в майбутню Угоду про асоціацію.
Водночас, якщо темпи реформування будуть залишатись такими ж повільними, або реформи виявляться декларативними, Україна не зможе скористатись більшістю переваг приєднання.
Також важливим досягненням в напрямі енергетичної співпраці з ЄС є прийняття закону "Про засади функціонування ринку природного газу". В документі законодавчо закріплена реформа газового ринку країни, на основі відповідних директив ЄС.
Важливість цього закону полягає в тому, що в ньому містяться конкретні зобов’язання держави щодо забезпечення рівного доступу компаній і споживачів до різних сегментів газового ринку, що має створити умови для конкуренції на ринку газу.
Іншими словами, деякі позитивні кроки в європейському напрямку є, і експерти громадського моніторингу про них відверто говорять. Однак у більшості сфер поступ або повільний, або відсутній, або відбувається рух у зворотному напрямку, який нівелює минулі здобутки.
Можна, звісно, вважати цей аналіз "шкільною арифметикою". Але за кожною сферою стоять конкретні кроки, які влада робить чи не робить для покращення життя своїх громадян і наближення його до життя громадян ЄС.
Ще один момент: інформації про реалізацію цих пріоритетів у відкритих джерелах – обмаль.
Оновлена інформація за результатами реалізації заходів порядку денного асоціації Україна-ЄС датується аж червнем 2010 року: тоді Спільний Комітет старших посадових осіб опублікував Спільний звіт щодо прогресу в імплементації ПДА, який було представлено Раді з питань співробітництва між Україною та ЄС.
Можемо привітати звіти про хід виконання ПДА з боку Міністерства юстиції, Міністерства праці та соціальної політики, інших міністерств та відомств. Але це, на жаль, радше виїмок з правил.
Загалом експерти говорять про відсутність комплексного та системного інформуванняпро діяльність інститутів влади щодо імплементації пріоритетів ПДА, шляхів реалізації відповідної політики та її наслідків.
Причому, протягом 2010 року ситуація у цій сфері не покращилася, а інформація, що оприлюднюється владою з приводу реалізації ПДА, носить фрагментарний характер.
Чи можливо тут говорити про прозорість діяльності влади та її євроінтеграційної політики?
Абсолютно справедливою є теза (яку також озвучили експерти громадського моніторингу), що виконання пріоритетів ПДА має ґрунтуватися не стільки на кількісному підході до діяльності, скільки на змістовності заходів, їхньому реальному наповненні.
Моніторинг реалізації ПДА був би ефективнішим та повнішим з аналізом оцінки впливу ухвалених рішень на суспільно-політичні та економічні процеси. Пріоритети подекуди носять доволі широкий та неконкретний характер, що не дозволяє проводити повноцінний аналіз їхньої ефективності.
Звісно, з формальної точки зору виконання чи невиконання відповідних зобов’язань матиме доволі опосередкований вплив на рішення підписання Угоди про асоціацію. Адже це питання високої та великої політики, і ЄС не висував до України прямих вимог виконання ПДА до укладення Угоди.
Про це говорять й окремі експерти, про це говорять й в МЗС (між іншим, станом на 1 квітня досі не маємо відповідних пріоритетів ПДА на 2011 рік).
Проте, рівень виконання таких зобов’язань є маркером реформ та одночасно спонукальним чинником для того, щоб "побудувати Європу в Україні". Саме з цією побудовою поки все далеко не так однозначно.
Юлія Тищенко, голова ради Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД), для УП


 

Наталія Сисенко, експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій[i].
 
ЄС прагне встановити міцні партнерські стосунки з Україною в авіаційні сфері. І одним з пріоритетів його транспортної політики є досягнення згоди щодо Спільного авіаційного простору (САП) [ii]. САП – єдиний ринок авіаційних послуг, усередині якого можуть здійснюватися польоти у будь-яку країну без жодних обмежень на вибір маршруту, частоту польотів та кількість авіакомпаній. До того ж, він означає уніфіковані правила безпеки, сучасне управління повітряним рухом (АТМ) і боротьбу із зміною клімату.
 
До недавнього часу Україна демонструвала сильне бажання створити САП з ЄС, і, дійсно, зробила значні кроки в цьому напрямі. Для України «відкрити її небо» означає активізувати процес розвитку аеропортової інфраструктури, встановити високі технічні стандарти для літаків та авіаційних послуг, посилити безпеку, модернізувати процедури правління повітряним рухом та аеронавігаційні системи, оновити галузеве законодавство. Однак, окрім цього всього, основним моментом САП є повна лібералізація ринку авіаційних перевезень України.
 
І саме в цьому пункті і виник нещодавно супротив з українського боку. Очевидно, що ринок авіаційних перевезень як такий не є класичним прикладом конкурентного ринку. Природні монополії, пов'язані із обмеженою фізичною інфраструктурою на землі, дуже сильні. І «вузькі місця» аеропорті не дозволять усім учасникам ринку (зокрема авіакомпаніям) отримати всі вигоди від відкритого неба.
 
З боку ЄС, найбільш популярні аеропорти та маршрути переповнені і, відповідно, вони майже недоступні для нових гравців на ринку, тобто українських компаній. З боку України в наявності є надмірні, хоча і застарілі, аеропортові потужності, які у більшості випадків погано управляються і неадекватно регулюються з боку держави. У результаті монополістичні зловживання та поведінка не є рідкісним явищем на внутрішньому ринку. Відкрите небо скоріше за все якраз би і стимулювало конкуренцію і, відповідно, зростання кількості операторів (здебільшого європейських), нижчі ціни та вищу якість.
 
Однак українські перевізники можуть втратити свої позиції. У загальному випадку, у відповідь на посилення конкуренції компанії зазвичай намагаються наростити свої потужності, підвищити ефективність; і досягти цієї мети можливо різними шляхами, зокрема через консолідацію з іншими учасниками ринку. Наприклад, KLM та Air France, Lufthansa та Swiss International Air Lines колись вже обрали цей шлях. Консолідація може відбуватися кількома шляхами: формування національного перевізника-флагмана, злиття з іноземними компаніями та консолідація з вітчизняними гравцями. Останнє і відбулося в Україні, коли було сформовано альянс між авіакомпаніями «Аеросвіт», «Донбасаеро» та «Дніправіа». Звичайно, що українські компанії виступають за протекціоністські дії з боку уряду.
У той же час переговори між ЄС та Україною щодо САП уповільнилися з кінця 2010 року через ряд причин
[iii]. Дійсно, спочатку, у жовтні 2010 року, Україна підвищила ставки плати за аеронавігаційне обслуговування на підході і в районі аеродрому та на маршруті для польоту[iv]. Міжнародні авіаційні організації, такі як IATA, EUROCONTROL та AEA активно виступили проти таких змін, оскільки вони нібито невиправдані. Свою позицію вони аргументують тим, що нові ставки передбачають високу норму прибутковості, у той час як така практика відсутня в ЄС взагалі. І хоча ставки в Україні не є найвищими в Європі, це рішення стало проблемним з огляду на переговори України та ЄС щодо САП. По-друге, у березні 2011 року Віце-Прем'єр-Міністр та Міністр інфраструктури заявив, що Україна не приєднається до САП у найближчому майбутньому, поки не будуть прибрані візові бар'єри[v]. І хоча це виглядає як захист українських інтересів, це не є так. Українські пасажири та аеропорти виграли б за будь-якого сценарію «відкриття неба». Таким чином, авіаційна влада виявила свою позицію не створювати цивілізовані правила гри, не впроваджувати потрібні реформи, а законсервувати статус-кво на ринку, що характеризується монополістичними зловживаннями та неадекватним регулюванням.

Таким чином, завершення переговорів щодо САП між Україною та ЄС, як і початок значних реформ в українському авіаційному секторі, відкладається





[i]  Статтю підготовлено в рамках проекту "Виконання Порядку денного Асоціації (ПДА) між Україною і ЄС: експертний погляд", який виконує Консорціум аналітичних центрів у складі УНЦПД, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) та Центру політико-правових реформ (ЦППР) за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження". Медійну підтримку проекту надає МГО "Інтерньюз-Україна". Проект здійснюється у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.

[iv] Наказ МТЗУ №669 від 15 вересня 2010 р.



[v] У червні 2010 року він заявляв, що Україна завершить переговори про САП з ЄС у 2011 році. 

Does Ukraine close its sky?

By Natalia Sysenko, Expert of the Institute for Economic Research and Policy Consulting[i] З українською версією коментаря можна ознайомитися тут
The EU is seeking a close partnership with Ukraine in aviation field. And one of the priorities of its transport policies is achievement of the accord on Common Aviation Area (CAA)[ii]. The CAA is the single air transport market, allowing flights without any limitations in route, frequency and number of carriers. In addition, it means the unified safety and security rules, modernized air traffic management, and tackling the climate change.
By recently, Ukraine has demonstrated its strong will to establish the CAA with the EU and indeed has made significant moves forward. For Ukraine “to open-up its sky” means to intensify the process of airports infrastructure development, to establish high standards for aircraft and air services, to increase safety, to modernize air traffic management procedures and aeronautical systems, to update its sector legislation. However, apart from all this, the essential issue of the CAA is full liberalization of air transport market of Ukraine.
And here we come to the point where major objection from Ukrainian side has recently arisen. Obviously, air transport market as such is not a classic example of competitive market. Natural monopolies related to limited physical land infrastructure are extremely strong. And airports bottlenecks will not allow all market participants (namely airline companies) to enjoy all possible benefits of open sky.
On the side of the EU, the most wanted airports and routes are overcrowded and, therefore, they are almost unavailable for newcomers, i.e. Ukrainian companies. On the side of Ukraine, there are abundant, but outmoded, airport capacities, which in their majority are poorly managed and inadequately regulated by the state. As a result, monopolistic abuses and behaviour are not rare on the domestic market. Open sky would rather stimulate competition and, consequently, increase of operators (namely European ones), lower prices and higher quality.
However, Ukrainian carriers could lose their current positions. Generally, in response to increase in competition, companies usually try to build up their capacities, increase the efficiency; and it is possible to achieve this goal by different ways, in particular by consolidations with the other market operators. E.g., KLM and Air France, Lufthansa and Swiss International Air Lines once had chosen such way. The consolidation can occur in different ways: formation of the national flag carrier, merger with foreign companies, and consolidation between national players. The latter actually took place in Ukraine, when alliance between Aerosvit, Donbasaero and Dniproavia was created. Naturally, Ukrainian companies lobby for protectionist actions of the government.
At the same time, the negotiations between the EU and Ukraine on the CAA have slowed down since the end of 2010 due to a range of reasons[iii]. Indeed, first, in October 2010, Ukraine increased unit rates of charge for route services and for approach and aerodrome control[iv]. International air organizations such as IATA, EUROCONTROL, and AEA actively protested against these changes as allegedly unjustified. It was stated that new rates take into account high profit margin, when such practice is absent in the EU at all. Although rates charged by Ukraine are not the highest in Europe, this decision became an issue in the EU-Ukraine negotiations on Common Aviation Area. Second, in March 2011, the Vice-Prime-Minister and Minister of Infrastructure claimed Ukraine would not join the CAA in the close future until visa barriers were eliminated[v]. Though, it looks like protection of Ukrainian interests, it is not so. Ukrainian passengers and airports would benefit given any scenario of the “opening-up of the sky”. Thus, the aviation authorities revealed their position not to create level playing field, not to implement needed reforms, but to conserve status quo on the market, which is characterized by monopolistic abuses and inadequate regulation.
Thus, finalization of the negotiations on the CAA between Ukraine and the EU as well as start of substantial reforms in Ukrainian aviation sector are postponed.

[i] The article is prepared within the framework of the project "Implementation of EU-Ukraine Association Agenda: the Expert View", which is implemented by the Consortium of think tanks, including Ukrainian Center for Independent Political Research (UCIPR), Institute for Economic Research and Policy Consulting (IER)and Center for Political and Legal Reform (CPLR), and funded by the European Program of International Renaissance Foundation. The media support is provided by Іnternews Ukraine. The Project is implemented in cooperation with Public Expert Council under the Ukrainian part of the Ukraine-EU Cooperation Committee.
[iv] Resolution of the MTCU, No. 669, September 15, 2010
[v] In June 2010 he claimed Ukraine would finalize negotiations on the CAA with the EU in 2011.
Україна виконала лише 8 з понад 70-и проаналізованих пріоритетів реформ, передбачених Порядком денним асоціації (ПДА) – ключовим документом, що нині регулює відносини між Україною та ЄС. Тенденції протягом грудня 2010–лютого 2011 року характеризуються вкрай повільним поступом; у деяких сферах спостерігається чіткий регрес.
ро це свідчать результати третього етапу (грудень 2010 – лютий 2011 р.) громадського моніторингу виконання Порядку денного асоціації (ПДА), оприлюднені 17 березня 2011 року на прес-конференції в Києві. Моніторинг здійснюють провідні українські аналітичні центри за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
«Переважна більшість пріоритетів стосовно питань політичного діалогу, прав людини, торгівлі, екологічної політики потребує подальшого виконання», - коментує подію керівник проекту, голова Ради Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко. «Варто звернути увагу на те, що й досі відсутнім залишається оприлюднення переліку пріоритетів на 2011 рік», - додає вона. «Спостерігається вторинність уваги до процесів демократизації суспільного життя, взаємин влади та суспільства - і натомість зосередження на економічних, технологічних складових євроінтеграційних пріоритетів. Це зменшує значення ПДА як каталізатора внутрішніх реформ» - наголошує керівник проекту.
За оцінками експертів, у 2010 році Україна виконала лише 8 пріоритетів Порядку денного асоціації Україна-ЄС. У стадії виконання знаходяться 57 пріоритетів, не виконано 5 пріоритетів.
Наприклад, протягом 2010 року Верховна Рада, Президент, Конституційний Суд не зробили кроків, направлених на проведення всеохоплюючої конституційної реформи. Діяльність цих органів влади навпаки віддалила Україну від ефективної конституційної системи стримувань і противаг.
Адміністративна реформа, на переконання експертів, загалом заслуговує здебільшого негативної оцінки, оскільки не вирішує існуючих проблем, а в деяких випадках породжує нові. Вживані заходи фактично спрямовані на централізацію владної вертикалі та домінуючої ролі Президента.
Суттєвим позитивом можна вважати ухвалення Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ухвалення цього процедурного закону було однією з вимог Європейського Союзу щодо дотримання стандартів прозорості діяльності органів державної влади. Для подальшого ефективного застосування відповідного закону необхідно розробити ряд підзаконних нормативно-правових актів.
Загальні результати діяльності держави у сфері забезпечення ефективності виборчої системи на парламентських і місцевих виборах не вповні відповідають принципам ОБСЄ і РЄ, а частково створюють передумови для порушення виборчих прав.
Закон «Про судоустрій і статус суддів» ще більше посилив загрози незалежності суддів. Зокрема, передбачено нереально короткі строки для розгляду справ, а санкцією за їх недотримання – звільнення з посади. Законом  не передбачено конкурсних засад для просування судді по службі, не визначено критеріїв, за якими суддів добиратимуть до судів вищого рівня.
У сфері реформи кримінального процесу влада не продемонструвала належної активності. Система правосуддя (особливо у кримінальних та адміністративних справах) стала контрольованою та керованою владою і активно використовується нею як інструмент для заборони мирних зібрань, кримінального переслідування представників опозиції або інших осіб, які становлять політичну небезпеку для нової влади.
Певні кроки протягом 2010 року вживалися у сфері надання адміністративних послуг дозвільного характеру. Найвагомішим результатом стало скасування 22 видів ліцензованої господарської діяльності та впровадження системи електронної державної реєстрації суб’єктів господарювання.
У сфері боротьби проти корупції у 2010 року двічі відтерміновувався момент набрання чинності антикорупційних законів. Наприкінці грудня ці закони втратили чинність, так і не почавши діяти. Проект Закону, внесений Президентом України, в цілому містить лише технічні відмінності в порівнянні з попередніми.
Незадовільними залишаються темпи ухвалення і впровадження технічних регламентів. Уповільнення темпів оновлення стандартів пояснюється відсутністю бюджетного фінансування, а також затримкою затвердження плану Національної стандартизації на 2010 рік, який був ухвалений лише 16 серпня 2010 року.
У сфері реформування державної системи санітарного та фітосанітарного контролю ефективність наближення до ЄС протягом 2010 року залишалась досить низькою.
В енергетичній сфері важливим здобутком стало офіційне завершення процесу приєднання України до договору про заснування Енергетичного співтовариства ЄС та країн Південно-Східної Європи. Входження України до внутрішнього енергетичного ринку Євросоюзу є фактичним початком реалізації концепції секторальної інтеграції України до ЄС, яка закладена в майбутню Угоду про асоціацію. Водночас, якщо темпи реформування будуть залишатись такими ж повільними або реформи виявляться декларативними, Україна не зможе скористатись більшістю переваг приєднання.
Найбільшим досягненням в напрямі енергетичного співробітництва з ЄС є прийняття Закону «Про засади функціонування ринку природного газу. В документі законодавчо закріплена реформа газового ринку країни, на основі відповідних директив ЄС. Важливість цього Закону полягає в тому, що в ньому містяться конкретні зобов’язання держави щодо забезпечення рівного доступу компаній і споживачів до різних сегментів газового ринку, що має створити умови для конкуренції на ринку газу.
Ухвалення у 2010 році закону у сфері державних закупівель було позитивним кроком на шляху покращення державного регулювання та його наближення до європейських стандартів. Водночас протягом півроку після прийняття в закон було внесено кілька змін, які дещо нівелювали його ефективність, звузивши коло предметів закупівлі, щодо яких він застосовується. Це спричинило жорстку відповідь з боку ЄС, зокрема призупинення програм бюджетної підтримки.
В екологічній сфері низький рівень впровадження Рамкової конвенції зі зміни клімату та Кіотського протоколу пов’язаний з тим, що в Україні відсутня політична воля, направлена на боротьбу зі зміною клімату. Також негативним є той факт, що належного контролю у даній сфері не відбувається.

Контекст
Учасники прес-конференції: Юлія Тищенко (голова Ради Українського незалежного центру політичних досліджень), Ігор Бураковський (Директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій), Ігор Коліушко (Голова Правління Центру політико-правових реформ), Ганна Голубовська-Онісімова (Президент Всеукраїнської екологічної громадської організації "Мама-86"), Євген Бистрицький (виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»).
Порядок денний асоціації Україна-ЄС (ПДА) – це базовий документ, що регулює відносини між Україною та ЄС до набуття чинності нової Угоди про асоціацію. Він визначає ключові пріоритети реформ, яким Україна має приділити увагу задля того, щоб повною мірою скористатися можливостями поглибленої співпраці з ЄС. Практична мета ПДА полягає у чіткому визначенні пріоритетів, які вимагають негайних дій ще до офіційного підписання Угоди про асоціацію. 
Третій етап громадського моніторингу дій влади проводився в рамках реалізації проекту «Виконання Порядку денного асоціації (ПДА) між Україною і ЄС: експертний погляд» протягом грудня 2010 – лютого 2011 року. Проект виконує Консорціум українських аналітичних центрів у складі Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД), Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) та Центру політико-правових реформ (ЦППР). Медійну підтримку проекту надає МГО "Інтерньюз-Україна". Проект здійснюється за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження". Моніторинг відбувається у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС, а також робочою групою з Екологічної євроінтеграції, яка виконала моніторинг та провела аналіз пріоритету "охорона навколишнього середовища". Участь у проекті взяли 30 експертів неурядових аналітичних центрів.
 
Контактні особи:
Керівник проекту - Юлія Тищенко, tyjulia@gmail.com, Координатор проекту - Світлана Горобчишина, sveta@uncpd.kiev.ua
Більше інформації (відео прес-конференції, повний текст звіту, стислий зміст звіту) - на інформаційних ресурсах: www.es-ukraina.blogspot.com, http://eu-pda.livejournal.com/
Опис проекту:
Мета Європейської програми Міжнародного фонду “Відродження” – сприяння європейській інтеграції України шляхом фінансової та експертної підтримки громадських ініціатив. Детальніше: www.irf.ua

 
 
Дмитро Науменко, Експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій
[i]

 
15 грудня 2010 року Україна офіційно завершила процес приєднання до договору про заснування Енергетичного співтовариства ЄС та країн Південно-Східної Європи після ратифікації Парламентом відповідного закону[ii]. З 1 лютого 2011 року Україна офіційно стала повноправним членом Співтовариства. Як з боку представників України, так і з боку офіційних осіб ЄС впродовж останніх місяців лунали оптимістичні заяви щодо перспектив, які відкриваються перед Україною після адаптації вітчизняного законодавства до норм відповідних Директив ЄС.
Взаємне відкриття європейського та вітчизняного енергетичних ринків дійсно створює ряд можливостей для розвитку українського енергетичного сектору, особливо у питанні залучення зовнішніх інвестицій для модернізації основних засобів. Однак для практичної реалізації цього шансу Україна має виконати ряд вимог acquis communautaire ЄС, які передбачають створення спільного правового поля на енергетичних ринках країн-членів Енергетичного співтовариства. Детальний їх аналіз вказує на те, що для отримання статусу повноцінного гравця на європейському енергетичному ринку Україні доведеться у доволі стислі строки імплементувати низку складних законодавчих норм, що часто суперечать усталеній в Україні практиці. Враховуючи цей факт, спробуємо дати коротку оцінку того, як вплине потенційна зміна законодавства на розвиток найбільших сегментів енергетичного ринку України.
По-перше, Україна зобов’язалася до 1 січня 2012 року створити умови для вільного вибору споживачами газу та електроенергії, що використовують їх не для власних побутових потреб, постачальника, в тому числі іноземного з країн-учасниць Енергетичного співтовариства, а з 1 січня 2015 року надати таке право всім споживачам. Де-юре Україна вже прийняла новий Закон «Про засади функціонування ринку природного газу»[iii], що встановлює нові правила конкуренції на цьому ринку і в цілому відповідає положенням Директиви 2003/55/ЕС. Імплементація цих норм де-факто відкриє внутрішній газовий ринок України для постачальників з інших країн, а державний монополіст НАК «Нафтогаз України» буде розділений на окремі компанії, що займатимуться видобуванням, транзитом, транспортуванням і збутом природного газу. Це призведе до створення конкурентних умов роботи в сегментах постачання природного газу комерційним споживачам та забезпечення рівного доступу постачальників природного газу до газотранспортної інфраструктури. Очікується, що виділення із структури НАК «Нафтогаз» окремої компанії, яка стане оператором газотранзитної інфраструктури, дозволить розпочати процес залучення зовнішніх інвестицій, оскільки у такому випадку інвестори отримають гарантії повернення вкладених коштів.
Водночас держава збирається зберегти контроль над ціноутворенням на газ внутрішнього видобутку і постачанням його населенню та теплогенеруючим компаніям через окремого оператора, щоб запобігти різкому зростанню роздрібних цін на газ і тепло для домогосподарств. Такий намір суперечить зобов’язанню України надати право вільного вибору постачальника всім споживачам з 2015 року, а також знижує мотивацію іноземних інвесторів вкладати кошти в розвідку і видобуток природного газу в Україні, що може зашкодити національним інтересам країни.
По-друге, зобов’язання передбачають створення конкурентного ринку електроенергії, який має базуватися на європейській моделі, побудованій на двосторонніх контрактах між постачальниками і споживачами електроенергії та балансуючому ринку для покриття пікових навантажень. Наразі Україна має оптовий ринок електроенергії, створений за моделлю «єдиного пулу», де державний оператор (ДП «Енергоринок») купує всі обсяги електроенергії за регульованою ціною і потім продає її постачальникам (обленерго). При цьому держава з метою субсидування населення з політичних мотивів створила значний ціновий розрив між цінами електроенергії для промисловості і домогосподарств, а також не враховує в ціні інвестиційну складову, що протягом останніх десятиріч фактично заблокувало процес модернізації генеруючих і передавальних потужностей вітчизняної енергетики.
Адаптація вітчизняного ринку електроенергії відповідно до європейських вимог передбачає докорінні зміни нині діючого Закону України «Про електроенергетику»[iv], де мають бути виписані принципи конкурентного ринку електроенергії. Де-юре особливих проблем виникнути не повинно, оскільки сьогодні у Верховній Раді вже знаходяться відповідні законопроекти, і їх прийняття є лише справою політичної волі. Проте де-факто реалізація Директив ЄС, що встановлюють вимоги до забезпечення інвестування в об’єкти системи енергопостачання і інфраструктури, а також ряд жорстких екологічних вимог до генеруючих компаній означає, що Україні доведеться інвестувати значні кошти в оновлення застарілих генеруючих потужностей. За різними оцінками сума таких інвестицій коливається від 15 до 25 млрд дол. США впродовж наступних 7 років. Очевидно, що держава не буде спроможна виділити такі кошти з Державного бюджету, а тому найближчим часом слід очікувати приватизації державних електрогенеруючих компаній, створення конкурентного ринку електроенергії із адекватним ціноутворенням та залучення приватних інвесторів до розвитку галузі. Також проблемним питанням залишається інтеграція енергосистеми України до єдиної європейської енергопередавальної системи (ETNSO-E). Для цього необхідно виконати План дій з приєднання України до ETNSO-E і також залучити відповідні інвестиції протягом наступних п’яти років.
По-третє, Україна взяла на себе зобов’язання щодо розвитку відновлюваних джерел енергії. Наразі Україна вже має розвинене базове законодавство, що регулює це питання, а також достатньо високі пільгові (так звані «зелені») тарифи на електроенергію з відновлюваних джерел, що вже викликали сильний інтерес інвесторів до розвитку цього сегменту ринку електроенергії. Залишається неврегульованим ряд специфічних питань, зокрема питання регулювання доступу об’єктів відновлюваної енергетики до електропередавальних мереж та дозвільна процедура щодо встановлення таких об’єктів, що уможливлює державне втручання на цьому ринку. Можна очікувати, що після адаптації національного законодавства ці невизначеності будуть вирішені.
Таким чином, вступ до Енергетичного співтовариства буде мати такі наслідки для розвитку енергетичного ринку України:

  1. Споживачі газу та електроенергії зможуть вільно обирати постачальників, виходячи з найбільш вигідних умов і ціни;
  2. Постачальники газу та електроенергії з країн-членів Енергетичного співтовариства отримають право виходу на ринок України, і навпаки. Це створить умови для конкуренції між постачальниками за споживача всередині країни та відкриє можливості для вітчизняних постачальників вільно продавати газ та електроенергію на європейському газовому ринку (що особливо актуально для експорту електроенергії до країн ЄС);
  3. Створить єдине правове поле для вирішення можливих конфліктів з постачальниками енергоносіїв. Це посилить переговорну позицію України на міжнародній арені та буде стримувати державних посадовців від укладання непрозорих угод на енергетичному ринку;
  4. Україна буде змушена провести у короткий строк кропітку роботу по адаптації національного законодавства до європейських норм, забезпечити їх реальну імплементацію та зробити значні інвестиції в модернізацію енергетичної інфраструктури для забезпечення технічної можливості торгівлі енергоресурсами в рамках Енергетичного співтовариства (зокрема синхронізацію електропередавальних мереж з ETNSO-E, модернізацію національної ГТС тощо).

В будь-якому випадку нинішнє приєднання України до організації Енергетичного співтовариства є і буде залишатися у середньостроковій перспективі доброю можливістю для модернізації національного енергетичного ринку та економіки країни в цілому. І лише від наступних реальних кроків нашої держави буде залежати, чи зможе Україна отримати вигоди від вступу до цієї впливової організації, чи ні.
 
 






[i] Статтю підготовлено в рамках проекту "Виконання Порядку денного Асоціації (ПДА) між Україною і ЄС: експертний погляд", який виконує Консорціум аналітичних центрів у складі УНЦПД, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) та Центру політико-правових реформ (ЦППР) за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження". Медійну підтримку проекту надає МГО "Інтерньюз-Україна". Проект здійснюється у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.

 
[ii] Закон України №2787 від 15 грудня 2010 року «Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства»
[iii] Закон України №2467 від 8 липня 2010 року «Про засади функціонування ринку природного газу»
[iv] Закон України №575/97 від 16 жовтня 1997 року «Про електроенергетику»

Віктор Тимощук, Центр політико-правових реформ

Оцінка найважливіших ініціатив глави держави, які зачіпають систему  державного управління дозволяє виявити головну тенденцію – їх спрямованість на збільшення повноважень Президента України, всупереч вимогам до побудови демократичної системи урядування.  
Розпочати можна зі згадки про останню редакцію Закону «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2011 року, яка визначила характер змін в організації виконавчої влади. Генеральним напрямом таких змін стало встановлення провідної ролі Президента у впливі на виконавчу владу та поступово-прогресуюче нівелювання статусу Кабінету Міністрів як вищого (згідно Конституції) органу виконавчої влади. Це проявляється не лише через «реанімовані» конституційні положення 1996 року в частині кадрових та установчих повноважень глави держави відносно органів виконавчої влади (і власне Уряду, і центральних органів виконавчої влади), але й отримані через Закон неконституційні повноваження. Зокрема, останнє зауваження стосується норм про призначення / звільнення Президентом заступників міністрів та заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади; легітимації обов’язкових для Уряду «доручень Президента»; підпорядкування главі держави «колегіальних державних органів» (так званих регуляторів) тощо.
Указ Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» №1085 від 9 грудня 2010 року продовжив централізацію виконавчої влади. Адже поряд з його окремими позитивними приписами (насамперед, це стосується скорочення кількості міністерств; поєднання посад віце-прем’єр-міністрів з посадами міністрів; спроби типізації органів за основними функціями) більшість інших ідей матимуть негативні наслідки. Зокрема, найбільший недолік Указу в тому, що всі органи виконавчої влади центрального рівня отримують юридичний статус «центральних» (ЦОВВ), що переводить їх у фактично пряме підпорядкування Президенту. При цьому глава держави доручив Уряду ліквідувати всі урядові органи (біля 45). Такий підхід у разі повної імплементації означатиме наявність великої кількості органів (понад 55) близьких за реальним статусом до міністерств (16), що погіршує єдність секторів державної політики, координацію вироблення і прийняття рішень.
Зрештою навіть спроба серед інших ЦОВВ розмежувати конфліктні функції (насамперед надання адміністративних послуг та здійснення державного контролю) може виявитися невдалою, оскільки у типових положеннях про міністерство та інші ЦОВВ  (Указ Президента №1199 від 24 грудня), передбачена можливість поєднання в одному органі таких функцій. Більше того, для «інших ЦОВВ» (не міністерств) прямо залишені функції з формування державної політики.
Всі ці ж недоліки знайшли своє відображення і в президентських законопроектах (від 2 лютого) «Про центральні органи виконавчої влади» та змінах до Закону «Про Кабінет Міністрів України». Більше того, у них ще повніше втілюється ідея фактичного підпорядкування виконавчої влади Президенту (насамперед через інструмент «доручень»). А окремі положення ліквідовують незначні еволюційні досягнення у системі державного управління України. Це стосується і ліквідації вже згаданих «урядових органів» (як виду) і скасування механізму «урядових комітетів» (робочих органів, які здійснюють підготовку проектів урядових рішень). Останнє погіршує прозорість та колегіальність роботи Кабінету Міністрів.
Отже, загальні висновки песимістичні. Більшість заходів «адміністративної реформи» В.Януковича віддаляють Україну від засад демократичного урядування.


 


 
Наталія Сисенко
Експерт Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

 
Серед  Пріоритетів ПДА у 2010 році  стосовно транспортної сфери  визначено завдання -  впровадження acquis communautaire ЄС у транспортне законодавство України шляхом розробки нової транспортної стратегії. Для забезпечення досягнення останнього ЄС надавав активну підтримку через реалізацію проектів - Twinning «Підтримка формування політики в галузі транспорту» та «Підтримка інтеграції транспортної системи України до Транс-Європейської транспортної мережі ТЄМ-Т». У результаті галузеве Міністерство у співробітництві з представниками ЄС розробило документ – Транспортну стратегію України на період до 2020 року, яка була затверджена на засіданні КМУ 20 жовтня 2010 року.
За відповідним документом, основними напрямами розвитку транспортного сектору економіки України на період до 2020 року визначені:

- модернізація транспортної системи та підвищення ефективності її функціонування;
- задоволення потреби національної економіки і населення у перевезеннях, зростання якості і доступності транспортних послуг;
- забезпечення своєчасності доставки вантажів;
- удосконалення системи управління галуззю транспорту;
- збільшення пропускної спроможності транспортної мережі;
- підвищення рівня безпеки на транспорті;
- зменшення на 30% обсягів викидів шкідливих речовин в атмосферу;
- зменшення на 15—20% енергоємності транспорту;
- прискорення темпів інтеграції вітчизняної транспортної системи до європейської та світової транспортних систем.

Також для кожного виду транспорту було визначено пріоритети розвитку.
У цілому, документ є спробою визначення напрямів розвитку сектору транспорту на середньострокову перспективу в цілому та окремо по під секторах транспортної сфери. Проте, Стратегія носить надто загальний та декларативний характер. Її Реалізація на принципах, що визначено, не дозволить змінити сутність деструктивних тенденцій та проблем, які є характерними для сучасного транспорту України. Стратегічні та оперативні завдання у цьому документі постають змішаними. Поставлені цілі часто відображають не стратегічні наміри, але часткові проблеми сьогодення, тому їх розв'язання не матиме довгострокових наслідків. Для розв'язання системних проблем не передбачено механізмів та шляхів реалізації. Часто-густо, задекларовані наміри суперечать уже прийнятим документам у сфері транспорту, наприклад галузевим програмам реформування, та Програмі економічних реформ і плану-графіку її реалізації.
До того ж, передбачені заходи по різних підсекторах описано з різним ступенем деталізації, що відображає пріоритети ЄС, але не відповідає характеру стратегічного документу для України. Так, більш широко та детально описано підсектори автомобільного та авіаційного транспорту з наголосом на інтеграції у відповідні європейські структури. Однак принципи ЄС не знайшли адекватного глибокого відображення в інших секторах. Зокрема, одним з пріоритетів транспортної політики ЄС є розвиток річкового як більш екологічного виду транспорту, а в українській стратегії цьому виду транспортну не надто багато приділено уваги.
Нарешті, намагання визначити результати, які планується досягти після реалізації Стратегії, у кількісному вимірі можна тільки вітати. Але, виходячи з тексту документу, зовсім незрозумілим є дерево цілей та шляхи досягнення конкретних поставлених результатів, які знову ж таки відрізняються від запланованих результатів Програми економічних реформ. Останнє свідчить про відсутність єдиного бачення проблем та шляхів розвитку сектору в різних державних органів.
У цілому, Транспортна стратегія в тому вигляді, у якому вона була представлена, не змінить ситуацію у секторі транспорту України. І хоча такий документ повинен існувати для орієнтації державної політики у секторі на визначені пріоритети, його теперішній вигляд свідчить про інші цілі державних органів. Адже прийняття та впровадження національної транспортної стратегії є передумовою для отримання 65 млн. євро бюджетної підтримки транспортного сектору від ЄС. Тому в даному випадку можна зробити висновок, що прийняття такого потрібного стратегічного документу не матиме потрібних стратегічних наслідків для розвитку транспорту України.

 
 
(1) Застереження: аналіз Транспортної стратегії України на період до 2020 року зроблено на основі тексту проекту, оприлюдненого МТЗУ 18 травня 2010 року, оскільки у відкритих джерелах немає тексту затвердженого урядом документу.

Київ, 15 листопада 2010 року                                           
 
 
Україна виконала лише 4 з понад 60-и проаналізованих пріоритетів реформ, передбачених Порядком денним асоціації (ПДА) – ключовим документом, що нині регулює відносини між Україною та ЄС. Тенденції протягом липня-жовтня 2010 року характеризується як позитивними діями інститутів влади стосовно виконання ПДА, так і стагнацією змін з питань політичного діалогу – передусім прав людини та дотримання демократичних процедур.
Про це свідчать результати другого етапу (липень-жовтень 2010 р.) громадського моніторингу виконання Порядку денного асоціації (ПДА), оприлюднені 15 листопада 2010 року на прес-конференції в Києві. Моніторинг здійснюють провідні українські аналітичні центри за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Докладніше

Повний текст звіту можна завантажити тут (українською, англійською)

 

English version of the press announcement

15 листопада 2010 року (понеділок) о 12.30 в УНІАН (вул. Хрещатик, 4) розпочнеться прес-конференція на тему «Чи здійснює Україна євроінтеграційні реформи? – Погляд експертів напередодні саміту Україна-ЄС».

 

Під час прес-конференції керівники провідних українських аналітичних центрів говоритимуть про те, чи виконує Україна реформи, передбачені Порядком денним асоціації (ПДА) Україна-ЄС.

На прес-конференції експерти даватимуть оцінку дій української та європейської сторін напередодні саміту Україна-ЄС, що відбудеться 22 листопада в Брюсселі.

Учасники прес-конференції:
• Юлія Тищенко, Керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД),
• Ігор Бураковський, Директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД),
• Ігор Коліушко, Голова Правління Центру політико-правових реформ (ЦППР),
• Олександр Сушко, Науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва,
• Ганна Голубовська-Онісімова, Директор Всеукраїнської екологічної громадської організації "Мама-86"
• Ірина Солоненко, директор Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження».

Другий етап громадського моніторингу дій влади проводився в рамках реалізації проекту «Виконання Порядку денного асоціації (ПДА) між Україною і ЄС: експертний погляд» протягом липня-жовтня 2010 року. Проект виконує Консорціум українських аналітичних центрів у складі Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД), Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) та Центру політико-правових реформ (ЦППР). Медійну підтримку надає МГО "Інтерньюз-Україна".
Проект здійснюється за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження".

Проект здійснюється у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.

Реєстрація представників ЗМІ на прес-конференції – за телефоном 097 712 25 91, або електронною поштою jostapchuk@internews.ua, Юлія Остапчук, Інтерньюз-Україна.

Довідка:

Порядок денний асоціації Україна-ЄС (ПДА) – це базовий документ, що регулює відносини між Україною та ЄС до набуття чинності нової Угоди про асоціацію. Він визначає ключові пріоритети реформ, яким Україна має приділити увагу задля того, щоб скористатися можливостями поглибленої співпраці з ЄС. Практична мета ПДА полягає у чіткому визначенні пріоритетів, які вимагають негайних дій ще до офіційного підписання Угоди про асоціацію.

Більше інформації:
Блог проекту (www.es-ukraina.blogspot.com)
Wikipedia : Громадський моніторинг Порядку денного асоціації Україна-ЄС
Євгеній Раздорожний, 
 
Експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій
 
24 вересня 2010 р. дійшов до свого логічного завершення дворічний переговорний процес щодо приєднання України до Енергетичного співтовариства. Міністр палива та енергетики України Ю. Бойко підписав у м. Скоп‘є (Македонія) відповідний протокол, який юридично формалізував приєднання України до договору про Енергетичне співтовариство. Для остаточного набуття чинності цим протоколом необхідна його ратифікація Верховною Радою України.

 
Приєднання стало можливим після виконання Україною низки передумов, висунутих країнами Енергетичного співтовариства, ключовими серед яких були здійснення комплексу заходів з підвищення ядерної безпеки українських АЕС відповідно до вимог МАГАТЕ, а також гармонізація законодавства України у газовій сфері із нормами відповідних директив ЄС.
 
 
Перша передумова була виконана ще у лютому 2010 р., коли в Україні було завершено реалізацію Спільного проекту ЄК-МАГАТЕ-Україна з оцінки безпеки українських атомних електростанцій, яка підтвердила відповідність енергоблоків вимогам міжнародних стандартів з ядерної безпеки. Виконання другої передумови відбулось у липні 2010 р., коли Верховна Рада прийняла закон “Про засади функціонування ринку природного газу”. Цей закон визначає нормативну базу для створення конкурентної моделі ринку газу в Україні. Зокрема, він встановлює принципи нової моделі організації українського газового ринку, які відповідають положенням європейських газових директив (Директива 2003/55/ЕС, Регламент ЕС 1775/2005), а саме: відкриття ринку газу, відокремлення функцій транспортування, постачання, розподілу та зберігання природного газу, надання рівних можливостей для доступу третіх сторін до ГТС та ПСГ в Україні, створення незалежного регулятора на ринку газу.
 

Приєднання України до Енергетичного співтовариства відкриває для неї як нові перспективи, так і накладає серйозну відповідальність у реформуванні національного енергетичного сектору та забезпеченні надійності поставок енергоносіїв до країн ЄС.

 
Як сторона Договору про Енергетичне співтовариство Україна отримує доступ та стає повноправним учасником внутрішнього ринку електроенергії та газу Євросоюзу. Українські газотранспортна та електрична мережі стають частинами європейських, що вимагатиме від України системної роботи з підвищення їх рентабельності та досягнення їх відповідності сучасним вимогам екологічної безпеки. Енергетичний сектор України функціонуватиме в рамках загальної регуляторної бази ЄС, що повинно забезпечити прозорі механізми формування тарифів на енергоносії та дотримання правил конкуренції, а також суттєво сприятиме залученню інвестицій в енергетичну галузь. Це у свою чергу відкриває шлях до реалізації домовленостей між Україною та ЄС щодо модернізації української ГТС. Але для цього буде необхідно продовжувати послідовну роботу з подальшої адаптації українського законодавства до відповідних норм Євросоюзу.

Крім того, формування спільного енергетичного ринку між Україною та ЄС об‘єктивно посилює позиції України в ситуації можливого тиску на її енергетичний сектор з боку постачальників енергоресурсів. Договором також передбачається можливість взаємодопомоги між країнами співтовариства на випадок зриву поставок з боку країн-постачальників.

 
Таким чином, приєднання України до Енергетичного співтовариства спонукає український уряд до комплексного реформування енергетичного сектору, що відкриває можливості для створення в Україні сучасної моделі енергетичного ринку, модернізації існуючих газотранспортних та електричних мереж, а також для більш ефективного використання наявного експортного та транзитного потенціалу України. Крім того, входження України до внутрішнього енергетичного ринку Євросоюзу є фактичним початком реалізації концепції секторальної інтеграції України до ЄС, яка закладена в майбутню Угоду про асоціацію.

 
Довідково: Договір про створення Енергетичного співтовариства був підписаний у 2005 р. в Афінах між Євросоюзом та країнами Південно-Східної Європи (Албанія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Сербія, Чорногорія, Хорватія та Косово (під адміністрацією ООН)). Метою створення Енергетичного співтовариства було запровадження спільних правових рамок функціонування енергетичних ринків шляхом поширення регуляторної бази ЄС на країни-партнери для їх подальшого інтегрування у внутрішній енергоринок ЄС. Крім того, Енергетичне співтовариство покликано сприяти підвищенню надійності поставок енергоресурсів до ЄС та країн-партнерів через розвиток нових маршрутів транспортування природного газу з Каспійського регіону, Північної Африки та Близького сходу, а також розробку розташованих у цих регіонах родовищ нафти та газу.

 
 

Latest Month

May 2011
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Taylor Savvy